В даний час в деяких сім'ях відносини між єдиним сином і його матір'ю стають надмірно близькими. Особливо коли батьки занадто захоплені роботою і не приділяють достатньо уваги дружинам і дітям, у деяких хлопчиків може розвинутися «Едіпів комплекс».
В останні роки, з ростом кількості єдиних дітей, деякі батьки стикаються з проблемами у вихованні та догляді за дітьми. Деякі хлопчики продовжують спати в одному ліжку з батьками, а в деяких випадках батьки не захищають молодших дітей від спостереження за їхніми сексуальними діями.Інші хлопчики наполегливо сплять в одному ліжку з матерями, залишаючи батьків осторонь, що часто призводить до численних проблем, як тільки починається підлітковий вік. Деякі матері середнього віку навіть із задоволенням розповідають про інтимні стосунки між матір'ю та сином, наприклад, про те, як їхній син не може розлучитися з нею, «чіпляючись» за її ліжко і відмовляючись йти. Вони сприймають це як «розпещеність» дитини, не бачачи в цьому нічого поганого.
Таким чином, «комплекс Едіпа» видається результатом неправильного виховання, а точніше, надмірної материнської поблажливості. Запозичуючи термінологію Фрейда, можна припустити, що «фіксація матері на синові» викликає у сина «комплекс Едіпа». Отже, це явище можна влучно назвати «взаємною фіксацією матері на синові».
Наслідки цієї «взаємної прихильності матері та сина» є тривожними. В крайніх випадках це призводить до трагедії нездорових стосунків між матір'ю та сином. Частіше це серйозно гальмує особистісний розвиток хлопчика. Психологічні дослідження показують, що такі випадки часто виявляються під час конфіденційних телефонних або листувальних консультацій.Через надмірну материнську поблажливість ці хлопчики виявляють психологічну незрілість, сильну залежність, соціальну ізольованість і нездатність взаємодіяти з однолітками, не маючи типової чоловічої енергії. У своїй консультативній практиці я зустрічав кількох «вічно підлітків», які, хоча фізично виросли, залишалися психологічно незрілими. Після розпитування вони виявили спільну рису: всі спали в одному ліжку з матерями до підліткового віку.
Однак більшість молодих і середнього віку батьків виявляють далекоглядність. Вони починають привчати дітей старше трьох років спати самостійно в окремій кімнаті. Вони кажуть своїм дітям: «Ти вже дорослішаєш, тобі потрібно мати свій власний простір. Давай облаштуємо кімнату тільки для тебе. Ти повинен навчитися спати самостійно і перестати покладатися на батьків». Завдяки твердій рішучості та ефективному керівництву незалежність дітей поступово зміцнюється, і вони швидко пристосовуються до цих очікувань. Це і є справжня любов до дитини.