Нашому синові було трохи більше року, коли він спіткнувся під час ходьби. Побачивши мене поруч, він простягнув свою маленьку ручку, просячи допомоги, щоб підвестися. Я вдавав, що не помітив, і пішов далі. Моя дружина, здивована і трохи роздратована, почала поспішати до нього, щоб підняти його. Я жестом показав їй, щоб вона залишилася на місці.Озирнувшись навколо, він не знайшов ніякої допомоги. Поклавши руки на землю, він хитаючись підвівся, виставивши свою маленьку попку. Я посміхнувся, і моя дружина теж посміхнулася.
Коли він вперше спробував солодощі, я дозволив йому самому розібратися, як зняти обгортку. Він тягнув і рвав її, але марно. Врешті-решт він просто прогриз обгортку разом із цукеркою, витягнувши її.Пізніше, коли він їв апельсини або варені яйця, я наполягав, щоб він використовував рот, а не мої руки.
Я також навчив його самостійно прибирати іграшки після гри. Одного разу, коли у нього була висока температура, він відмовився прибирати іграшки після гри. Я наполягав, щоб він зробив це сам, погрожуючи, що інакше йому не дозволять більше з ними грати. Врешті-решт він прибрав іграшки, голосно плачучи.
У повсякденному житті ми часто спостерігаємо таке явище: чим старанніші батьки, тим лінивішими, як правило, є діти; і навпаки, у сім'ях, де батьки менше втручаються, діти часто виростають більш здібними. Тому я вважаю, що у вихованні дітей батьки повинні навчитися бути «ледачими» в міру — давати дітям можливість самостійно досліджувати, долати труднощі та вчитися вирішувати проблеми.