Вчителька, відчуваючи себе досить пригніченою, вирішила зганяти злість на своїх учнях. «Усі учні, які вважають себе досить тупими, встаньте!» — оголосила вона. Через кілька секунд повільно підвівся лише один учень. Вчителька подивилася на дитину і запитала: «Ти вважаєш себе досить тупим?» «Ні...», — відповів учень, «...я просто не хотів бачити вас там стояти самотньою».
Собака, яка не кусається
Чоловік, йдучи вулицею, побачив іншого чоловіка, який наближався з собакою на повідку. Він запитав: «Ваша собака кусається?» Інший чоловік відповів: «Ні, моя собака не кусається».
Тоді перший чоловік погладив собаку, але та вкусила його за руку.Він викрикнув: «Хіба ти не казав, що твоя собака не кусається?» Інший чоловік відповів: «Але це не моя собака».
Ідіот на іншому березі річки
Ідіот йшов вздовж річки, коли побачив іншого ідіота на протилежному березі. Перший ідіот викрикнув другому: «Як я можу перебратися туди?» Другий ідіот одразу відповів: «Ти вже там!»
Ці жарти мають спільну рису: вони всі змушують читача почуватися вищим. Це відчуття виникає тому, що персонажі жартів виглядають дурними, не розуміючи очевидної ситуації (як ідіот на протилежному березі річки) або виставляючи на посміховисько тих, хто займає владні позиції (як вчитель і дитина).Існує відоме розрізнення між комедією і трагедією: «Якщо ти впадеш у відкритий каналізаційний люк, це комедія. Але якщо я впаду...». Мої висновки надають емпіричне підтвердження цьому спостереженню.
Чим сильніше почуття переваги викликає жарт, тим щирішим є сміх. Якщо інвалід посковзнувся на банановій шкірці, більшість вважає це не смішним; але якщо замінити інваліда на дорожнього інспектора, майже всі відразу вибухають сміхом.